(...) У зборах Кутєпов побачив багатьох стривожених офіцерів - в тому числі і тих, хто повинні бути в батальйонних казармах на Кірочной.
Дізнався, що там збунтувалися волинці увірвалися в казарми нестройових Преображенській роти і змусили її до себе приєднатися. Полковник, завідувач полковий швальней, хотів вигнати їх з двору, але був ними заколотий. <? Xml: namespace prefix = o ns = "urn: schemas-microsoft-com: office: office" /> Кутепова і покликали за підтримкою. Але - де ж командир запасного батальйону князь Аргутінскій-Долгоруков? Викликаний до командуючого. Але інші панове офіцери, з Кірочной, - чому тут? Не підкорялися вони Кутепова прямо, але за його положенню в полку не могли ухилитися від його вказівки: Поспіши відправитися до своїх підрозділів. Стільки і встиг Кутєпов охопити - як прийшов за ним автомобіль з градоначальства, - командувач Округом звелів негайно приїхати до нього. (...) * * * Здивувався Кутєпов, але сперечатися не став - що є, то є. Тільки запитав: - А ця кулеметна рота - буде стріляти? Хабалов такі відомості мав, що - добра частина, і все буде робити. Що ж, годі й час втрачати, Кутепов встав і пішов. Кексгольмци на Гороховій відразу йому сподобалися, підтягнута рота, досвідчене око не помиляється.Добре, пішли. Дивне відчуття - йти на бойову операцію з мирного місту, ніколи не ходив. Діяти зброєю - саме ясне з усіх дій на землі - але в Петербурзі? мало російської кровиночки полито на фронті? Втім, десь там це все відбувалося (віддалені постріли чути) - на Невському нічогісінько, ніяких ознак, йдуть собі люди по своїх справах, тільки менше звичайного, і немає їзди по бруківці. Небо було переклонное: чи то прояснеет, чи то росіл. Але не розривало сірих хмар ніде. Сидів би у себе на передових позиціях, навіщо за відпусткою погнався? Особливо безглузде стан, коли виступаєш не в своїй ролі, не на своєму місці, якась образа і можна зробити невірний рух. А чи не можна помилитися. З Гостиного Двору взяв роту своїх преображенців, вона сиділа там як би в засідці. З Пасажу - іншу роту, преображенців ж.
З кожною вітався перед строєм, у офіцерів питав, в якому стані рота.
Хвалили. А він і сам знав, що нинішній запасний батальйон - ганьба преображенців, такий, що на фронті влаштували ще один запасний батальйон, та всі, поповнення переучували, надаючи їм військовий вигляд і дух. А тут ще ось: вчора не отримали вечері, і сьогодні теж ні шматка у рот. (...) * * * Раптом з несподіваного боку, мало не з Володимирського, підкотив на візницьку санях князь Аргутінскій-Долгоруков. Де він весь цей час був - загадка, але зараз зіскочив навіть перш місця і тікав, заплетене в довгій миколаївської шинелі. Кутєпов пішов до нього з перехресті назустріч. Вони були на «ти». Аргутінскій, хвилюючись, поспішав йому сказати, що бунтівники громлять Окружний суд - і тепер йдуть до Зимового палацу - і тому генерал Хабалов наказує Кутепова негайно повертатися, обороняти Зимовий палац і градоначальство. Але - анітрохи не передалося Кутепова плутане хвилювання полковника Аргутінского, і цілий може бути переполох у штабі Округа. Офіцер, досить колишній на фронті, достатньо і звикає до метушня начальства і накази його перетирає зубами з сумнівом. - Що? - Запитав він холодно. - Невже у вас в усьому Петрограді тільки й є, що мій так званий загін? (Він сказав це з іронією, ніяк не могші припустити, що так насправді і є). (...) * * * Аргутінскій помчав на санях. А Кутепов, так і не дочекавшись роти єгерів, поставив у голову відмінну роту кексгольмцев, за нею - неретівих кулеметників, потім дві Преображенських роти. Ескадрон драгунів йому обіцяли - теж не підійшов. Зрозуміти неможливо, де ж сили цілого Військового округу? І він рушив по ущелині Литейного, знову попереду колони. Він перетинав квартал за кварталом - і не було підозрілих натовпів, солдатів без ладу, пострілів або нападів.Втім, будь-яка натовп бачила б його колону раніше видали і повинна була задкувати.Він уникнув спокуси згорнути по Сімеоновскому мосту, так піти від бунту і скоротити свій повернення до Зимового палацу. (...) * * * Далі перед загоном Кутепова по правій стороні Литейного проспекту тяглися казарми, на Ливарний тільки вікнами, а двер і двором на паралельну Баскову вулицю. За кінцем казарм загортав маленький Артилерійський провулок - і на кутку його Кутєпов побачив групу офіцерів Литовського батальйону. Над головами, на верхніх поверхах казарм, били скло (оскільки летіли), вибивали рами - між тим офіцери ці ні в що не вм