Як-то одного разу, пізнім літом, до кінця вечірньої перевірки, в нашому окремому батальйоні зв'язку, раптом з'явився замполіт батальйону, майор К-ль, і сказав: - Ви-то, хлопці, всі, звичайно, молодці, а от дивіться, які серед вас завелісь.
Із темряви виступив в середину боєць, здається, з 1-ї роти .- Він, знаєте чим, займався? Ночами лазив по смітниках біля будинків офіцерського складу, збирав там порожні пляшки, і здавав їх в приймальний пункт! Ось так! Тут, напевно, всьому б батальйоном строю потрібно було вимовити дружно засуджувати «У-у-у!», Але ніхто не вимовив. Про приймальний пункт порожній посуду знали всі, він розташовувався біля будівлі Торгово-побутового підприємства (ТБП), йому ж, ТБП, і підкорявся, а тому й працював по-радянському: з 10.00 до 13.00. Це якщо пощастить, бо міг закритися непередбачувано («ні тари»). Або просто не відкритися. Теж невідомо чому. Тому у приймального пункту до відкриття збиралася звичайно чимала групка офіцерів і прапорщиків (хто в цивільному, хто в формі - але в гарнізоні ж усі всіх знають), а також вольняг, а також і членів їх сімей - бажали здати скляну тару (деколи досить обширну , в декількох сумках - алюмінієві банки і пластикові баклажки в НДР тоді ще не водилися). І йти в таку обстановку термінового солдатові було б дурістю (та нею і було). На тому замполіт міг би й закінчити свою викривальну промову, але тут він додав ще дещо: - Так от, ми б з вами так і ніколи і не дізналися, чим він займається нишком, якщо перед ним у черзі випадково не опинився Заст. Поч. Штабу Дивізії, полковник М. Той теж здавав посуд - а тут гульк! боєць батальйону зв'язку! Ось він-то мені його і привів. Так що, хлопці, так не робіть! Ви ж гвардійці! - За сім замполіт пішов. І справив свій останньою фразою маленький фурор серед термінового складу (потім вже мені сказали, що й серед решти теж). Навіщо він це сказав? Що у солдата зарплата 25 марок, а у замначштаба дивізії безумовно не менше 1200, а то й вище - так це все і так знали. Хотів нагадати? Навряд лі.Ілі нагадати, що солдатові, якому зайві 10-20 марок - вельми істотне підмога, а полковникові зі штабу дивізії ті ж 20 марок - це просто похмелитися «після вчорашнього»? Або просто так ляпнув, до речі? НЕ знаю.Во усякому разі, поки я був у батальйоні зв'язку, м-р К. у мене викликав велику симпатію, дарма що комісар.