[Уривки з книги сестри милосердя Марії Нестерович (у заміжжі - Берг) "У боротьбі з більшовиками". Коротку біографію цієї жінки можна прочитати тут. Книга вийшла в Парижі в 1931 році, уривки публікувалися в Росії в різних томах збірки "Біле рух" видавництва "Центрполиграф". Підзаголовки для lj-cutm "ов дані мною.] ... Тим часом все частіше і частіше заходили в« Дрезден »озброєні солдати, а робітники стали викидати з готелю всіх приватних мешканців, захоплюючи їх приміщення. Незабаром черга дійшла і до військових організацій - за винятком нашого Союзу [мається на увазі «Союз втекли з полону» - Ред.], з яким все ж таки Рада вважався. В один прекрасний день готель «Дрезден» оголосили реквізоване, навезли телефонів, кулеметів, багато різної зброї. Видно було, що будівля перетворюється в якийсь штаб. Про що думала в ті дні Тимчасовий уряд і командувач московськими військами полковник Рябцев - не знаю. Тоді ж з'явилося в готелі безліч євреїв і єврейок, що зайняли в третьому поверсі кілька кімнат, і в перший же день по їх водвореніі, - якщо тільки пам'ять мені не зраджує, - стала виходити «Правда», в якій відразу, на першій же сторінці, з'явився заклик до побиття офіцерів і буржуїв, причому генерали Алексєєв, Корнілов і всі інші оголошувалися зрадниками народу.
Я ніяк не могла зрозуміти, що ж , нарешті, відбувається, як Тимчасовий уряд дозволяє видавати таку газету. Коли я передала її нашим солдатам, всі члени комітету були в зборі. Крім того, було кілька солдатів з нашої команди, з гвинтівками. Солдати вирішили розгромити злочинну редакцію. Я, звичайно, не намагалася їх утримувати, навпаки, радила не зволікати. Солдати побігли наверх. Не минуло й п'яти хвилин, як пролунав страшенний галас: ламалася меблі, рвалися газети, а по сходах сипалися члени редакції, кричачи: «Товариші, розбій». Пам'ятаю, як Крилов бив якогось єврея на сходах, примовляючи: «Це за Алексєєва, це за Корнілова, від російських солдатів ...» Бачачи, що робиться, я подзвонила по телефону в нашу команду, в той час розташовану в цирку Соломонского, просячи про допомогу: комітет наш, безсумнівно, наражався на небезпеку. Незабаром, дійсно, з'явилися озброєні солдати з Ради. До цього часу наша команда, встигнувши зробити все, що можна було отримати, спокійно сиділа в комітеті, де знаходилася тоді графиня В. Бобринський. Радянська солдатні і робочі увійшли до нам і, не кажучи ні слова нікому з членів комітету, підійшли до мене і до графині Бобринської і заявили, що ми арештовані. Я глузливо здивувалася: «Не може бути!» А члени комітету тут же взяли в руки гвинтівки, обступили мене і графиню Бобринський і зажадали негайного видалення озброєних робітників. У ту ж хвилину з'явилася наша підмога, людина двадцять озброєних гвинтівками комітетських. Почалися сперечання. «Ми повинні відвести арештованих», - заявив один з робітників, вказуючи на мене і на графиню. «Розійдись, сволота така собі , - крикнув Крилов, - перестріляємо вас тут, як собак ... »Робочі забралися, але з'явився якийсь латиш, член Ради, і зажадав, щоб ми наказали команді розійтися. Але, зрозумівши, що сваритися з нами не в їхніх інтересах, член Ради вибачився переді мною, кажучи, що ніякого розпорядження заарештувати мене Рада не давав. Так цей епізод був ліквідований. Зате ввечері, на засіданні Ради, наш комітет обзивали «корніловської сволотою, старорежімнікамі, яких потрібно розігнати», і т. д. Коли ж член нашого Союзу запитав, навіщо реквізована готель «Дрезден», то йому відповіли, що Рада розпорядження не давав і про те, що туди зброю звозять, нічого не знав. 15 жовтня «Дрезден» був зовсім захоплений робітниками і перетворений у військовий штаб. У Московському Раді всі ночі безперервно відбувалися засідання; до будівлі Ради підкочували вантажівки, наповнені зброєю, і доставлялися кулемети.
Звідси зброю розвозилися в різні частини Москви, особливо - в робочі квартали. Що ж робив у ці дні полковник Рябцев? * * * 20 жовтня у нас було таємна нарада, на ньому були присутні багато офіцерів. Ми вирішили вимагати для озброєння нашої команди 3000 гвинтівок і велику кількість патронів. Офіційно це зброя призначалася для нашої команди, які конвоювали полонених на фабрики. наказ на видачу нам зброї ми отримали з штабу. Голова Крилов вирушив з солдатами в арсенал; їм заявили, що 21 вранці можна надіслати вантажівка, і зброя буде видано. Я довела про це до відома офіцерів через корнета Нелюбовского, а сама відправилася в Білостоцький госпіталь.
21 жовтня був посланий вантажівка і наряд солдатів, з Криловим і секретарем Союзу Бутусовим. Все йшло відмінно, зброя завантажили. Але раптом спало заяву командувача військами: зброї нам не видавати. Чому полковник Рябцев змінив своє попереднє рішення, ми не могли дізнатися в штабі, а сам він відмовився нас прийняти. Даремно домагався комітет і того, щоб бути прийнятим черговим генералом. Ніякі вмовляння не подіяли. Тим часом всі чекали якихось подій, і в очікуванні ніхто нічого не робив. Більшовики, не зустрічаючи ніде перешкод, зовсім спокійно готували свій виступ. На щастя, мені вдалося до цих подій влаштувати гуртожиток для солдатів при комітеті. Я все перевела на нове місце, в Діловий Двір, де було знято квартира на два роки у Второва. Я подбала і про кухарці для обідів. У день виступу більшовиків у «Дрездені» знаходилися тільки ті з наших членів, які навмисне затрималися в готелі для розвідки, та ще залишалося дещо з обмундіровкі, яку не встигли перевезти в нове приміщення. Напередодні виступу більшовиків, тобто 26 жовтня вранці, до комітету прийшов корнет Нелюбовскій, присланий офіцерами, який постановив звернутися за зброєю і допомогою. Я запевнила корнета, що з солдатами він може говорити спокійно: я за них ручаюся І дійсно, наші солдати, вислухавши корнета, написали офіцерам папір, у якій заявили про повну з ними солідарності. На папері підписався весь комітет разом зі мною. Один із солдатів відвіз за корнетом Нелюбовскім три нагани і кілька ручних гранат. У Москві було тривожно, всюди їздили озброєні робітники на вантажівках з кулеметами, перехожих на вулицях не було, магазини закривалися Команда наша в той час мешкала на Кольоровому бульварі, в Манежі і в цирку Соломонского. Голова Крилов запропонував нашим офіцерам переодягтися в солдатські шинелі, що й було зроблено перед виступом більшовиків.Вранці 26 жовтня близько 11 години надіслали зі штабу за нашим комітетом. І рушили голова Крилов, секретар Бутусов, скарбник Юберт. Полковник Рябцев покликав солдатів в кабінет і запитав, чи можна розраховувати, що комітет стане на захист Тимчасового уряду. На це Крилов йому відповів, що наші солдати не стали б захищати того уряду, який веде країну до анархії і засадив у в'язницю кращих генералів, але так як за помилки уряду не повинен страждати народ, що бігли з полону все-таки виступлять проти більшовиків. - Тепер ви бачите, яку помилку зробили, не видавши зброї втікачам, - сказав Крилов. - Так, але ви забуваєте, що я цілком підкоряюся Раді депутатів, - відповів Рябцев. Повернувшись зі штабу до комітету, ми отримали точні відомості про те, що проти більшовиків будуть битися військові училища та школа прапорщиків, якими будуть командувати полковники Хованський, Дорофєєв і Матвєєв.
У готель «Дрезден» привозили багато зброї, встановлювалися на Скобелевской площі гармати і кулемети. Я вирушила в команду поговорити з солдатами, дала їм по 25 рублів на людину і по сотні цигарок і ще раз переконалася, що це люди цілком надійні.У команді знаходилися і переодягнені офіцери, багато хто був з польської частини, були й офіцери, що втекли з полону, пам'ятаю між ними поручика Закржевского. * * * 26 жовтня, годині о десятій вечора, ми знаходилися в нашому «дрезденському» комітеті, де нам повідомили, що 56-й і 57-й полки, що стоять у Кремлі, збунтувалися, поранили офіцерів і захопили Кремль. Так почалося. У «Дрездені» було повним-повнісінько озброєних солдатів і робітників, багато єврейської молоді, озброєної з голови до ніг. Віддавалися якісь розпорядження, щохвилини виїжджали і приїжджали робітники на вантажівках, привозячи з собою заарештованих офіцерів, швидко наповнювалися ними кімнати «Дрездена». Серед заарештованих я помітила багато хлопчиків-кадет. «Дрезден» виявився першою в'язницею для бідного офіцерства. За всім, що відбувалося на Скобелевской площі та біля будівлі Ради, ми могли вільно спостерігати з нашого вікна. Наші частини з офіцерами прорвалися до Червоної площі в Кремль, вибивши звідти більшовиків, і, пройшовши через Никитских ворот, з'єдналися з Олександрівським військовим училищем. Багато наших солдатів було вбито. Нещасні, вони повернулися на батьківщину для того, щоб пащу від російської кулі! Пали герої-солдати у братовбивчій бійні, затіяної негідниками, втягнувшись у неї темні російські маси різними привабливими обіцянками! І стіни старого Кремля російські робітники залили кров'ю російських воїнів під указку агітаторів ... Я знаходилася на Красній площі з солдатом Андрієнко, перев'язь