"Барикада на початку Сергіївській у Литейного - не справжня, а так, наносили гарматних передком, дерев'яних ящиків, немає висоти і забірного. Поруч поставили дві гармати. Біля них стоять кілька солдатів, позують фотографу. Стирчить з барикади один обвислі червоний флаг.Нікому НЕ знадобилася. (...) Всюди - веселе гуляння. Які тільки є в Петрограді солдати, 160 тисяч, - здається, все тут. І обиватель весь! Солдати цілуються з народом - публіка плаче.
І ніхто не мовчить - але всі кажуть, але кричать, але біснуються радісно! Настав незрівнянне вселенське торжество! Воно злітає душі, воно не дозволяє людині залишатися поза натовпу. (Ще тому, що поодинці - немає впевненості: а раптом все назад повернеться?) Воно несе людської юрби по уліцам.А заповнюючи повільність людських тел - в усі боки шалено носяться вантажівки та легкові автомобілі. Вантажівки переповнені озброєними: робітники, солдати, матроси, студент в екстазі, а то й панночка, а то й офіцер з великим червоним. Людина по тридцять впрітіску і від усіх стирчать багнети - через борту і вгору, і ще на підніжках стоять з гвинтівками. І ще стирчать з кузовів кров'яні прапори, по три і по чотири. А на деяких - кулемети. А те, спершись на кабіну, якийсь дурень цілиться вперед з револьвера.А ось ломовікі і візники - зовсім зникли з вулиць. Нема. "