Кращий друг усіх великих, Антон Нікітін, любить розповідати про те, як вони з Максом Поташний робили що-небудь розумне.
До того справа дійшла, що навіть сни з Максом йому почали снитися. От я й подумав, що й мені є що розповісти про Максима Поташева.Стоім ми з Максом в Думі, в черзі до віконця пропусків у 10 під'їзду. А Макс за два дні до того переміг у телефонно-телевізійному голосуванні на кращого гравця "Що. Де. Коли." Треба сказати, що 10-й - сама погана точка входу в Думу, там більше всього народу і повільніше всього працюють пропускальщікі. Саме там метушаться буйні старенькі з депутатськими запитами і ходоки з Поволжя в пояс і валянках.Зрозуміло, говорять все про політіке.І раптом до Максу підходить інтелігентного вигляду дядько і каже: "Здрастуйте. Вибачте, що вас потурбував. Я за вас голосував. Дуже вам вдячний." І уходіт.Все голови повертаються у бік Поташний. По приміщенню проноситися шепіт: "Хто це? Хто це? Депутат? Обличчя знайоме!". Інтерес плавно сходить на нет.По-моєму так ніхто і не дізнався тоді Максима Поташний, тому що слово "голосував" і саме місце не дозволили публіці абстрагуватися від політики.