- Що нового в газетах? - Запитує він з батьківською суворістю.
- Загалом, нічого, папаша, - відповідає син. - От тільки читав я, ніби саламандри вже до Дрездена докопалися. - Стало бути, німцеві каюк, - констатує старий Повондра, - А знаєш, Франтику, дивний народ були ці немци.Культурний - але дивний. Знав я одного німця, він шофером служив на фабриці, і такий це був грубий чоловік, цей німець! Але машину містив в порядку, що вірно то вірно ... Іщь, значить, вже й Німеччина зникла з лиця землі, - продовжував розмірковувати Повондра. - А шуму скільки піднімала! Жах, та й годі: все у них армія, всі солдати ... Та ні, проти саламандр і німець не встоїть. Я, бач, знаю цих саламандр. Пам'ятаєш, я їх тобі показував, коли ти ось таким був? - Дивіться, діду, клює, - сказав син. - А, це просто мальок, - пробурчав старий і ворухнув вудкою."Ось як, значить, і Німеччина туди ж, - думав він. - Так, тепер вже нічому не здивуєшся. А скільки раніше крику було, коли саламандри топили яку-небудь країну! Нехай це була всього лише якась там Месопотамія або Китай - а всі газети тільки про це і писали. Тепер-то вже спокійніше сталі, - меланхолійно розмірковував Повондра, поглядаючи на свою вудку ."***- Ти не розумієш, - хрипів старий, - адже це кінець, ясно? Кінець світу. Тепер і сюди прийде море, раз саламандри вже тут ... І це все наробив я, не треба було пускати капітана ... Нехай люди дізнаються коли-небудь, хто винен у всьому ... - Дурниця, - нешанобливо заперечив син. - Викиньте це з голови, папаша. Це зробили всі люди. Це зробили уряду, зробив капітал. Усі хотіли мати побільше саламандр. Всі хотіли на них заробити. Ми теж посилали їм зброю і всяке таке ... Ми всі винні. Повондра-батько неспокійно ворушився. - Перш за скрізь море було, і знову буде те ж саме. Це кінець світу. Мені якось казав один чоловік, що й тут, на тому місці, де Прага, теж було морське дно .
.. Напевно, і тоді це зробили саламандри.