На самому початку 19 століття в селі Трифонівка, народився хлопчик Ваня, якому було призначено прославитися у віках. Прізвище його було як і у всіх - Трифонов. Втім, лиш до 16 років. У 16 років старші взяли Ваню в ліс на Івана Купала стрибати через вогнище і ловити вінки. Саме там сільська лахудра Манька затягла Ваньку любитися в кущі. Через деякий час вона вискочила з цих кущів і з очманілі захопленням заревіла на весь ліс "Батюшки! Ванька колом дме!". "Як так?" - Запитували збіглися дівки. "Ну, інші бризкають, - щасливо реготала Манька. - А Ванька дме!" З тих пір закріпилося за Ванько прізвисько Коломдуй, яке вже через рік скоротилося до простого - чаклує. Так і записав його в паспорт повітовий писар: Іван чаклує. Особливість причинного місця спочатку принесла Ванька популярність у сільських дівчат. Приїжджали навіть із сусідніх сіл. Але дуже скоро за дівчатами потягнулися хлопці з кілками і кистеней, бажали відвадити Ваньку від своїх баб. Найчастіше приїжджали мстити і за те, чого Ванька не скоював, а тому він по-швидкому одружився, як мовиться, від гріха. І все одно про самотніх жінок, удумавшіх народжувати, зі значенням стали говорити "вітром надуло" ... та марно. Дітей від Ваньки бути не могло, так постановив доктор з Петербурга, який приїжджав особисто упевнитися в існуванні Трифоновська чаклуючи.Доживши до старості й отримавши свободу від крепосного права дід і баба чаклуючи горювали тільки про одне - про відсутність дітей, а тому весь час підбирали і заводили всяку живність.
Іноді й пущі того: то колобка сліплять, а то курочку Рябу куплять.
А одного разу збираючи в лісі шишки баба Колд знайшла там хворого білого ведмедя, отбівшегося від звіринця. Ведмідь посірів від хвороби і неодмінно здох би, якщо б не баба. Разом з дідом Колдуіха виходила волоцюгу, а заразом і прив'язалася до нього всією душею. Ведмідь був навчений всяким штучками і довгими зимовими вечорами веселив не тільки бабу з дідом, але і втікає з навколишніх вулиць дітвору. Ось тільки колишній білий колір до нього не повернувся, але на це мало хто звертав увагу. "Колд баба, дід Колд, Колд сіренький ведмідь!" - Кричали співучо задоволені діти і у чаклуючи ставало тепліше на душі. Від цього ведмедя і ведуть свій рід сучасні Колдуі.Со слів Петра Колдуязапісал Олексій Ковалевфевраль 2004