"- Я загинув! Cher, - сів він раптом біля мене і шкода, шкода глянув мені пильно в очі, - cher, я не боюся Сибіру, клянуся вам, о, je vous jure (навіть сльози проступили в очах його), я іншого боюся .
.. Я здогадався вже по увазі його, що він хоче повідомити мені нарешті щось надзвичайне, але що до цих пір він, стало бути, утримувався повідомити. - Я ганьби боюся, - прошепотів він таємниче. - Якого ганьби? але ж навпаки ! Повірте, Степан Трохимович, що все це сьогодні ж дасть пояснення й закінчиться на вашу користь ... - Ви так впевнені, що мене пробачать? - Та що таке "пробачать"! Які слова! Що ви зробили такого? Запевняю ж вас, що ви нічого не зробили! - Qum "en savez-vous; все моє життя було ... cher ... Вони всі пригадують ... а якщо нічого і не знайдуть, так тим гірше, - додав він раптом несподівано. - Як то гірше? - Гірше. - Не розумію. - Друже мій, друг мій, ну нехай до Сибіру, в Архангельськ, позбавлення прав, - гинути так гинути! Але ... я іншого боюся (знову шепіт, переляканий вигляд і таємничість). - Та чого, чого? - Відшмагають, - промовив він і з загубленим виглядом подивився на мене.- Хто вас відшмагає? Де? Чому? - Скрикнув я злякавшись, не сходить він з розуму. - Де? Ну, там ... де це робиться. - Та де це робиться? - Е, cher, - зашепотів він майже на вухо, - під вами раптом розсовується підлогу, ви опускається до половини ... Це всім відомо. - Байки! - Скрикнув я здогадавшись, - старі байки, та невже ви вірили до цих пір? - Я розреготався. - Байки! З чого-небудь та взялися ж ці байки; розтин не розповість. Я десять тисяч разів уявляв собі в уяві! - Та вас-то, вас-то за що? Адже ви нічого не зробили? - Тим гірше, побачать, що нічого не зробив, і відшмагають. "Вони не змінилися ... Хіба що градус істерики у нинішніх кілька вище, та й мова не настільки витончений ...